Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська. Дитячі роки провів в слободі Суха Кобеляцького району Полтавської області. Закінчив семирічку у сусідньому селі, потім навчався у Харківському технікумі журналістики. З 1937р. активно починає друкуватися у періодиці.У 1938р. вступає до Харківського університету на філологічний факультет. Приймав участь у війні як сержант-мінометник, після третього курсу пішов добровольцем. Зокрема у битві за Київ на річці Рось. Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті. Пише роман «Прапороносці», який був виданий у 1948 році. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїздить до Києва. З’являється повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957). О. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман «Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік. У 1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик. У 1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України, у 1959–1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР. Від 1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України. Відроджував українську культуру, мову та націю, довгий час був депутатом Верховної Ради. Помер 16 липня 1995р. Творчість
